ЖЖ

ну що ж ставлю собі ціль, зафарбувати всю територію зелемин кольором за 1 рік! Це буде не просто, адже на 12 областей з 25 було витрачено 23 роки =)
UPD: +3

Якщо крутість людей вимірюється кількістю вперше побачених місць на добу- то ми вдвох круті однозначно)))

Почалось все із «ну ми таки встигли на цей потяг» ) ітак.. Київ. 6.40. ми за хвилину до відправлення залітаємо у потяг №175 «Київ-Хмельницький»… хоча… почалось все ще раніше, а саме, з очікування першого трамвайчику, який так і не приїхав (довелось їхати на маршрутці) та нестерпно довгих 4-ох хвилин очікування метро. Саме в той момент Ми зрозуміли, що якщо вагон-метро не з’явиться в найближчі 30 секунд, то всі наші плани на рахунок незрозумілої подорожі не здійсняться, принаймні сьогодні )))
«Подільський експрес» зустрів нас досить привітно- майже сьома ранку, м*які крісла, віконце ліворуч. Кльовий початок подорожі, особливо коли ти майже не знаєш куди їдеш, не маєш зворотнього квитку додому і зовсім не переймаєшся з цього приводу)
Дорогу до Хмельницького ми зайняли переглядом фільму «Девушка на мосту»- геніальний чорно-білий фільм про те, що успіх там, де ти в нього віриш.. і ще про те, що насправді людей має бути двоє)
В Хмельницький ми прибули об 11:30, відразу ж пішли на автовокзал і придбали квитки на рейсовий автобус до Меджибожа, туди ми планували потрапити в першу чергу. У Хмельницькому ми пробули трохи більше години, за цей час встигли проїхатись в центр сфоткати і загадати бажання не «тринозі бажань», що стояла прямо посеред площі… щось мені здається, що бажання у нас було однакове…) але то так… ліричний відступ)
Дорога до Меджибожу була важкуватою- страшенно жарко, хотілось спати і свіжого повітря) але прибувши на місце і побачивши Замок Межибож ми одразу забули про будь які незручності)
Замок неймовірно, нереально красивий!!! Це просто фантастика!! Дуже добре збереглися старовинні укріплення, по яким можна налазитись і навіть сховатись там..) а яка краса видніється крізь вікна Замку- річки Буг і Бужок, зелене поле, корівки пасуться… блакитне небо. Це все варто хоч раз у житті побачити, доторкнутись до багаторічних мурів і загадати бажання. Попросити у каміння мудрості- воно стільки всього побачило- і війну, і мир і зраду, і кров і кохання… )
В Меджибожі ми затримались трішки довше ніж планували, на останок забрались на замкову вежу і оглянули замок та околиці з достатньо високої вежі. Підйом нагадав ратушу у Львові) Далі ми вирішили слідувати досвіду чудових людей як поділилися своїми враженями і порадами з приводу даного маршруту і відправилися автостопом до Летичева… Але спочатку на нас чекала досить далека дорога пішки до вінницької траси під палючим сонцем. Під час дороги жіноча половинка нашої пари постійно питала коли вже та траса буде…) і нарешті ми дійшли) проїзд автостопом вийшов дивний- стоп, але не стоп.) під*їхала машина і одразу запитала- «Летичів»?) ми залізли у автівку і вирушили) по приїду дали водію стільки, скільки захотіли) то це був наш перщий авто стоп чи ні?))))
Летичів зустрів нас касами на автовокзалі, де ми одразу придбали квитки до Вінниці. Потім прогулялись до Собору Св. Марії (метрів 100 від автовокзалу) і до Замку, в якому колись сидів у тюрмі Устим Кармелюк (метрів 20 від Собору ). Трохи пофоткали, вирушили на вокзал і поїхали до Вінниці…) Летичів не сподобався, якщо чесно)
По дорозі до Вінниці жіноча половинка в обличчі Ксю 3 рази встигла поспати, звернувшись клубочком, а по приїзду якась башта ввижалась їй вітрилами кораблю)))
Саму Вінницю побачили з вікна маршрутки, але встигли в неї закохатись) затишне, красиве місто..) дивне і якесь спокійно-замріяне.) Вирішили повернутись сюди обов*язково) Восени..) Шарудіти листям у Вінницьких парках..)

На ж.д. вокзалі знову трохи понервували, очікуючи черги в касу за квитками- всім там на наступний день їхати, а у нас потяг відправляється за 10 хвилин і квитків на руках немає))) але все закінчилось добре.)
Зараз ми спокійно лежимо на верхній полицях потягу №56 сполученням «Хмельницький Москва» і передаємо один одному ноут- пишемо цей пост по черзі…)
(поки пишу я, Ксю, Сашка трохи задрімав- напишу ще один ліричний відступ- тут усі майже до Москви їдуть) згадую нашу травневу поїздку туди) наш перший «закордон», митниці…) майже підкорена нашою соціальною рекламою Москва) бліііін. Ми круті)

Так ось..) вже о 00.03 ми знову будемо на Київському вокзалі, там на метро, на трамвайчик і додому спатки..) день був чудовий…)))
І нехай це був наш перший такий насичений містами і місцями день, але ми можемо точно сказати, що стовідсотково не останній, тому що за один такий день набираєшся вражень наче за тиждень! А ще купувати квитки в один напрямок і складати маршрут по дорозі, то дуже круто, так відчуваєш справжню свободу у своїх вчинках!
Люблю Тебе, Ксюшка))
26.08.09 23:00

Є в цьому світі ЛИШЕ ОДНА людина, яку я безмежно кохаю! І від цього я почуваю себе дуже щасливим! Ксю знай це!

Ми повертаємось в Київ... Додому... Попереду на нас чекає багато цікавих подій... а що було з нами у довгі і короткі одночасно 4 дні... ми розповімо вам тут)

З нами таке було!!!Таке було... Знаєте що?? ЩАСТЯ!

ми жили у СВОЇЙ квартирі на 4 поверсі... з підвіконням, сидячи на якому видно Ратушу і Домініканський собор... Ми пили запашисту смачну каву, ми бродили коханими Львівськими вуличками, тримаючись за руки...

А зараз потяг №91 везе нас додому... зовсім в протилежному напрямку, аніж
ми бажаємо...

і нам трохи сумно... хочеться натиснути стоп кран, сказати, що все не так має бути... що ми хочемо назад... у НАШЕ місто.. у місто, в якому збуваються усі найпотаємніші бажання... місто, яким щоночі гуляють закохані добрі привиди і дарують тим, хто справді кохає, маленькі невидимі квіти...

але потяг таки рухається вперед... лишаючи у чудових спогадах львіську бруківку, аромат кави із присмаком кориці і... декілька наших маленьких таємниць...

У Львові так хочеться жити... жити разом... готувати на сніданок смачні омлети з сиром... або сирники з родзинками... а потім стрімголов мчатись на роботу... і працювати з таким щирим натхненням, з таким задоволенням! Хочеться їздити на трамвайчиках і роздивлятись людей... видумувати для них історії, фанатзувати про їх життєвий шлях... У Львові хочеться ТВОРИТИ. Сидіти на підвіконні і писати твори... Красиві романи... Безперечно про кохання...
Це місто дарує стільки сил... Стільки життєвої енергії.. стільки сліз радості і недосказаних слів... Це місто дарує стільки надій на майбутнє...

Затишна кав*ярня із символічною назвою СВІТ КАВИ... світ? Всесвіт... життя з кавовим присмаком... солодко-гіркуватим... гаряче-гаряче життя... красиве... зігіріваюче тіло і душу...

Стільки вражень і емоцій.... захованих під загадковим світлом лампи, яку можна опустити аж до самої кави...

Наш Львів- найщасливіший... МИ знаємо точно....

І не потрібно більше ніяких порад, ніяких інщих вражень і емоцій, щоб зрозуміти, те що Ми зрозуміли в цьому містичному і загадковому, красивому і незвичйному, старовинному і майже рідному. Це наше місто, можливо не зараз, можливо трішки пізніше, але точно наше!

Зовсім скоро схожий потяг зі схожим номером і з тими ж містами призначення, але з іншим напрямком буде везти нас знову у наше місто! Наше, тому що воно для нас!


гучно-гучно стукотять колеса потягу... але все одно чутно як б*ються два наші серця... закохані, щасливі серця...

ми обов*язково повернемось...
і ще не раз...

Львів...

МИ любимо Тебе...

..... ....

В ЇЇ очах Сонце... В ЇЇ очах Місяць.... В ЇЇ очах Зорі... все в ЇЇ очах